Береза

Біля річки в полі береза стоїть,
Що ж ти одинока? Нікому й зігріть.
Обдувають вітри, сипле з неба град,
Падають листочки, наче снігопад.

Ламаються гілки, вдарила гроза,
І весною в тебе потекла сльоза.
Впала прямо в річку й понесла вода,
Ніхто не пізнає, що ти молода.

Молоденька, гарна, біленька кора,
У минулі роки заміжня була.
Поряд разом з кленом тихенько росла,
Так зустріти старість поруч і могла.

А погані люди сокиру взяли
Та від річки клена кудись понесли.
Довго жде береза, сльози в річку льє,
Темними ночами ніяк не засне.

«Спи, моя кохана, я не повернусь,
Бо хіба із неба на тебе дивлюсь.
Ти кохання друге знову пізнавай
Та дитяткам нашим гідне життя дай».