Загублена надія

Загублена надія

Коли випестуєш мету
від долі щастя мати,
Хапай нагоду на лету,
поки її не втратив.
Звела зненацька збік доріг
Нагода подорожна.
Ніхто тоді не застеріг –
Кохатись нам не можна.
Чужої зовсім ти крові
З полином, ковилами,
У пасмах крики вітрові,
Жахливі до нестями.

Заплутав місяць у гілках,
Хильнувши чару п’янку,
Заграв пожежою в очах
Звабливої циганки.
А зорі падали дощем
На голови хрещені…
Чому на серці дикий щем?
Чом ми не наречені?
Вона – лебідка, стрункий стан…
Кремезнгий парубоче.
Саме лихий барону зять?
Хай тільки сам захоче.

Нас обіймала тиха ніч,
Шепталася злагода,
Блукало щастя віддалік,
А з ним дівоча врода.
Замовкли бубни при зорі.
Куди там спочивати!
Вже кликав циган від ярів
Степами кочувати.
Війнуло ніжне почуття
Під звук гитари хиткий:
Майнула в безкрай, в небуття
Та кочова кибитка.

Поглинув степ коней гнідих.
Боги хай допоможуть
Ворожок нам знайти таких,
Що щастя наворожать.
Як увірветься уві сні,
Коли тому нагода,
В мої вірші, в мої пісні
З вітрами у непогоду.

Бува, в базарний ряд ввійду,
У натовп, занімію –
Стоїть з товаром на виду
Загублена надія.
А поруч неї чоловік –
Затьмарив світ спиною…
Чуже кохання звіддалік
Обходжу стороною.