Могильні плити
І лід розтопиться торішній,
І пам’ять воскресить Усевищній.
Занедбані могильні плити,
Як сам спотворений той вік,
Не з мармуру і не з граніту -
Відламок скелі звіддалік.
До них несу сьогодні квіти,
Щоб із душі провину змити.
А совість боляче періщить.
Схиляю голову все нижче.
Померлих душі на поверхні
Нагадують про себе смертним.
Напевне, бачить Усевищній:
Хто з нас, коли та в чому грішний.
Лишились плити з іменами,
Які не стерлися вітрами.
Січуть лице бузкові хащі
За вік скуйовджений вчорашній,
Коли в душі своїй тримали,
Ми зовсім інші ідеали.
Настирливо, несамовито
Вивчаю написи на плитах.
Де букви з ятями абетки
Нагадують – мої тут предки.
Вони були, вони жили,
Вони батьків мені дали
І на землі хліби ростили…
А ми все в пам’яті згубили.
Яка це непрощенна хиба -
Забути звідки кусень хліба...
А на майдані - стигне кров:
Твій бюст, товариш Бірюков.
В будьонівці, не на коні,
Без прощі за буремні дні.
Сьогодні я шукаю плити,
Загублене, щоб воскресити.
Небес незміряну безодню,
Прадавні дзвони Великодня.
Те поле, що мій дід зорав,
Той храм, що прадід будував.
Криничне стелиться повз кручу,
Живе, хлюпочеться Кондрюча.
А на бугрі - моє святе...
Там повесні бузок цвіте…
село Бірюкове Свердловського району
12 квітня 2010 року.
А на майдані - стигне кров:
Твій бюст, товариш Бірюков.
В будьонівці, не на коні,
Без прощі за буремні дні.
Прекрасно написано! Я сама проработала в украинской школе, преподавая правда русскую мову. Но мне ваше произведение понятно и очень понравилось. Поздравляю!
Спасибі. Ми через суржики ідемо.
Хіба у цьому є провина.
Коли століттями з "Едему"
Не вчили мову материну. Бувайте здорові та чемні краю, в якому живете. Ваш Ю.В.
Твій бюст, товариш Бірюков.
В будьонівці, не на коні,
Без прощі за буремні дні.
Прекрасно написано! Я сама проработала в украинской школе, преподавая правда русскую мову. Но мне ваше произведение понятно и очень понравилось. Поздравляю!