Глави з поеми

ХХХП
Старому мотлоху буття
Чи надамо колись ми раду?
Без прощі та без каяття
Його сприймаємо у спадок.
Під хлюпотіння брудних злив
На сиву голову Мазепи:
«Та як він зрадити посмів?» –
Паплюжать гетьмана дотепи.

За що?–, запитую прочан,–
Його віддали на поталу?
Батурин у крові конав,
Чому ж святі тоді мовчали?
А час історію листа,
Сліпих розплющуються очі
І зерно правди пророста,
Тебе цнотливістю лоскоче.

…В обійсті кінь і два бики
Сімейку тягнуть через силу.
Чому ж сім’ю більшовики
Куркульським бидлом охрестили?
Сказати б більше? Промовчу…
Звідкіль взялась ота наруга?
Чи мають жити досхочу
Оті, відлучені від плуга?

Став защельмованим весь рід
Іще від пращурів завзятих.
Чимало мук за цілий вік
Їм довелось в житті пізнати.
І Соловки, і Магадан
Обвиті дротом павутиння.
Їдучий таборів туман
Лиш роз’їдав людське терпіння.

Свідомість мутиться уся…
За упокій поставлю свічку.
Ще бродить привід дідуся,
В ярмо запряженого в бричку.
В подертій рясі дід Іван
У тій безбожній круговерті
Назавжди канув у туман
За вислів правди на паперті.
и то кацапи, чи хохли.
Чи азіати забобонні
В атаку смертниками йшли
Під кулями заградзагонів.
Їх хоронили без могил,
Не ставили їм обелісків.
Сліди притрушував лиш пил
Із гільз опорожнілих дисків.

Змивали кров’ю чий-то гріх,
Когось вкривали смачним матом
Розжалувані до рядових
Не тільки ротні та комбати.
Живі виплескували гнів
Від заводських воріт зненацька,
Німим прокляттям полотнів
Тоді асфальт Новочеркаська.

Людей чимало замели
Із вулиць бунтівних козачих.
А ешелони з військом йшли
Ночами, щоб ніхто не бачив.
І остудили у крові
Палаючих бунтівним жаром.
А хто потомки їх прямі,
Цей гріх їм не минувся б даром.
Історія хай не мовчить
І не боїться перекрою.
Хоч з- під воріття ще сичить
Той змій, що лихо людям коїв.
2011 р(книга "Нестерпний щем" Ю.В.)