Намисто страху (басня)

Не пом`ятає навіть сива давнина,
Які були у світі племена,
Та ось легенда по Землі блукає,
Вона саме таке розповідає.

Колись жили у горах люди,
На землю зовсім не злізали,
Між скель житло у них було,
Вітри крізь скелі вирували.

І щоб їх вітер не схопив,
Каміння на собі носили,
Не підіймали голови,
Від ноші покидали сили.

І так із віку в вік,
Та ось один з них чоловік
Намисто скинув непосильне,
Його на крила вітер підхопив,
І він життя побачив вільне.

Його ніс вітер через степ,
Через моря, гаї, він показав йому краї,
Землі красою дивував,
Де вітер так не вирував.

Там також люди жить могли:
" На що ж намисто я тягав,
Що гнуло шию до підлоги?
Я бачу іншії краї:
Моря, поля, степи, гаї,
Я бачу всі дари Землі.

Мене не вітер – сам себе карав,
Намисто – страх життя я на собі тягав,
А вітер показав що є на світі,
І я з ним полетів тієї миті".

Мораль:

Якщо ти досі у намисті,
Не бійся знять тягар із шиї,
Нехай розвіє вітер страх,
Нехай здійсняться твої мрії!!!