Пред.
|
Просмотр работы: |
След.
|
30 сентября ’2010
00:18
Просмотров:
26240
Не пом`ятає навіть сива давнина,
Які були у світі племена,
Та ось легенда по Землі блукає,
Вона саме таке розповідає.
Колись жили у горах люди,
На землю зовсім не злізали,
Між скель житло у них було,
Вітри крізь скелі вирували.
І щоб їх вітер не схопив,
Каміння на собі носили,
Не підіймали голови,
Від ноші покидали сили.
І так із віку в вік,
Та ось один з них чоловік
Намисто скинув непосильне,
Його на крила вітер підхопив,
І він життя побачив вільне.
Його ніс вітер через степ,
Через моря, гаї, він показав йому краї,
Землі красою дивував,
Де вітер так не вирував.
Там також люди жить могли:
" На що ж намисто я тягав,
Що гнуло шию до підлоги?
Я бачу іншії краї:
Моря, поля, степи, гаї,
Я бачу всі дари Землі.
Мене не вітер – сам себе карав,
Намисто – страх життя я на собі тягав,
А вітер показав що є на світі,
І я з ним полетів тієї миті".
Мораль:
Якщо ти досі у намисті,
Не бійся знять тягар із шиї,
Нехай розвіє вітер страх,
Нехай здійсняться твої мрії!!!
Голосование:
Суммарный балл: 0
Проголосовало пользователей: 0
Балл суточного голосования: 0
Проголосовало пользователей: 0
Голосовать могут только зарегистрированные пользователи
Вас также могут заинтересовать работы:
Отзывы:
Оставлять отзывы могут только зарегистрированные пользователи