Встреча

З у с т р і ч
Светлой памяти моего отца
Победный Май пришел не сразу.
Он шел сквозь зимы в ту войну...
Отцам спасибо за Победу,
За мир земной, за тишину!
(Авторский эпиграф)
Скаженіла за вікном
завірюха,
Шибка дзенькнула – у скло
хтось постукав.
Ганна птахом на поріг,
хрестить груди.
Бачить крізь лапатий сніг –
чиїсь люди.
Понад тином до воріт
її хати,
Наче гуси, слід у слід,
йдуть солдати.
Чує, хтось когось послав
по-шахтарські.
Так, що душу дріж пройняв
слободянських.
Наші хлопці в Слободу
повертались,
Донеслося на ходу:
«Врешт діждались».
Радість очі обпекла,
в серці пляма.
Їй почулось від вікна:
«Це ми, мамо…»
Розгулялась в Слободі
холодина,
Їй примарився тоді
голос сина.
Тільки доля з інших рук
взяла вимір –
Впав на сніг Великих Лук
Володимир.
Його ворог підстеріг
шляхом слизьким
Не подіяв оберіг
материнський.
Кулеметний був удар
йому в ноги…
Виніс з бою санітар,
слава Богу.
І пішли госпіталі
з тієї рані,
Лікарі, секретарі
у Казані.
Та чужими ноги стали,
Хіба взує?
Із війська його списали
«під чистую».
Син із матір’ю зустрівсь
тільки з часом,
Коли фронт вже відкотивсь
від Донбасу.
По провулку станув лід
вже під літо.
По землі йшов інвалід
з того світу.
Літня жінка у воріт
не впізнала.
«Чий ти будеш, чоловік?»,–
запитала.
Тільки серце ті часи
не остудять.
« Мамо, твій я»,– каже син.
стисло груди.
Скроні мами в тій порі -
снігом заміть.
Син кровинка у дворі...
Стогне пам'ять...
Юрій Униченко