Дощить

Дощить у душі, у очах і надворі,
І падає клоун донизу – на біс.
Від літри вина до безпам’ятства хворі
Нічні перехожі регочуть до сліз.
На сцені нічній оголилися комплекси.
В спідометрі часу – чотири нулі.
Фотограф надію тримає у фокусі,
І янгол кульга на підбитім крилі.
В білизні постільній, ніким не прасованій,
Зшиває нитками хтось білими гріх.
За рогом за безцінь дають розфасовані
В короткі спідниці хвилини утіх.
Стікаю піском в кабінетнім годиннику.
Упасти боюся, тож міряю час.
Тримаю в руках і життя своє й міміку,
Молюся на сонце й на іконостас.
В обійми подушку схоплю, як приречена.
У фокусі день, значить бути добру.
На квіточці губ нитка крові запечена…
Жива? Значить більше уже не помру!