Журавка

Пам’яті Порфирія Іванова– автора безсмертної «Дєтки»
Не запитав чому боги
Святою славою повиті,
Коли ми з босої ноги
Пішли в світи несамовиті.

Там, де степом розляглися балки,
Де Кондрюче вигнуло горби,
Поглядом русявоньки Наталки
Квітла синь петрових батогів.
Дзюркотіла в рогозі Журавка,
Від толоки вабила корів,
З дідУсем позв’язувши майки,
Ми ловили жирних бобирів.

Хлюпотілись рибки у відерці,
Вирлоокі від піщаних нір.
У захваті шаленіло серце
Та пірнало у підводний мир.
Свіжість річкової прохолоди,
Запашні настої диких трав…
Я такого аромату зроду
До пори тієї не стрічав.
Літній день безвинно канув в річці
Під останні сполохи зорі.
Ще відтоді, як на сковорідці
Зашкварчали жирні бобирі.
У часи, проміряні роками,
Як босоніж, з дідусем колись,
Тихої Журавки берегами
Зі старим Порфирієм пройшлись.
Є у «Дєтки» мудрості уроки –
У природи - ми не слабаки …
На папері вже мостились строки
З легкої Порфирія руки.