Як самотня верба, що над Стиром,
До води прихилилась я, - плачу.
Хочу тишi, душевного миру,
Бо така вже у серденька вдача.
Як та квiтка, в зеленому полi,
Я душею тягнуся до свiтла,
Але знову пiдкидує доля
Сьогодення таке непривiтне.
Вже достатньо наплакались очi,
У важкi неспокiйнi години.
Я смiятися радiсно хочу,
Як щаслива та щира дитина.
Я ще зможу у небi лiтати,
Залишаючись вiрною мрiям,
Бо я вмiю життя цiнувати,
Бо живуть в менi кращi надiї.
Стир — річка в Україні (в межах Львівської, Волинської та Рівненської областей) і в Білорусі. Права притока Прип'яті (басейн Дніпра).
Стихи не новые, но они отражают моё сегодняшнее настроение...
Раньше я выкладывала их, но ставила запрет на отзывы...
Переводить свои стихи не умею,
но надеюсь, что они будут понятны читателю... С благодарностью...
Музыка - минус к песне Т. Повалий "Скрипаль"
Картинка - инет
Не край серце під вербою,
Не тужи за часом,
Усміхнемося з тобою
Неодмінно разом...
Пропливе по річки лебідь
І розправить крила,
Будем жити не, як не-будь,
А що духу, мила...
Зацвітуть сади вишневі,
Весна поцілує
Всі бруньочки яблуневі,
Рани залікує...
Порадіє наша доля,
Ми про те подбаєм,
Є на все Господня воля,
Жаль не всі благаєм...
Зачерствіли в когось душі,
Зрадили Неньку,
Але ми ще не байдужі,
Боляче серденьку...
Як що є у ньому туга,
Буде і надія,
Та настане біла смуга,
Здійсняться всі мрії!
Лена! Понятны Ваши переживания. Они сегодня очень актуальны, как и переживания очень многих людей. К сожалению, многие страны ещё не научились цивилизованно решать свои проблемы. Будем надеяться, что горькие жизненные уроки научат этому и всё наладится к лучшему.
Да, Леночка, трудные настали времена, но есть еще надежда на лучшее. Хотя есть поговорка, которая гласит: "Мягко стелет, да жестко спать". Боюсь, чтобы не получилось так, как говорится в ней. А стихотворение красивое, хорошо написано.
Некоторые слова не понимаю, но смысл понятен...