Пустиня

Я іду через пустиню.
Де не глянь – бархани.
Знаю: кров в мені застине,
Як води не стане.

Ходжу довго по пустині,
В пошуках води.
Суховії віють в спину
І дмуть холоди.

Наді мною небо синє,
А, навкруг – пісок,
Та ніщо мене не спине,
Ні один горбок.

Ще не спрагну, та все ж тяжко
Долать перепони.
І під сонечком засмаглим,
Довгі іти гони.

Нема вірної подруги,
Ні вірного друга.
Тільки недругів у світі,
Як колосся в житі.

Ні куща, ні деревини -
На шляху моїм.
Ні травини, ні стеблини –
Все пісок із'їв.

Скільки ж то відмірено
Мені пустоти?
Мірено - не змірено,
Щоб її пройти.

Не міраж, Бог, а оазис
Відкрив перед мною.
Вся я там відпочиваю,
Від задухи злої.

Води там – немірено,
Наче океан.
Корабель – провірений
Веде Капітан.

І ні бурь, ні урагану -
З Ним я не боюся.
З досвідченим Капітаном
Я не загублюся.

Відкрий, Боже, очі,
Що бачать міраж.
Відкрий їх до ночі,
І маззю помаж.

06.10.2003
Любов Павлюченко