Рідний конику

Ранок в селі прокинувся,
Веду коня напувати,
Завів в річку, сам умився,
Треба його покупати.

Щоб іскрилась його грива,
Як райдуга влітку,
І дівчина чорнобрива
Заплела в ній квітку.

А ввечері, як стемніє,
Запряжу тебе я в збрую,
Що золотом сяє
Та й поїду до дівчини, що дуже любую.

То ж вези мене скоріше,
Її хочу бачить,
Одна в мене лише
Вона серце ранить.

Як приїду до дівчини,
Яку я кохаю,
Заплетем в гриву квітини,
Мов дістали з раю.

І розчешим твою гривку
Від вітру кошлату,
Та висловимо подяку,
Як рідному брату.

За те, що ночами
Не лягаєш спати,
А везеш мене шляхами
Коханій до хати.