Страхіття на Землі

одного разу мені наснився сон,
моя душа взлетіла геть над полем,
так подивилась на народ,
і на політ думок ваш голий
на війни,на людськую смерть,
на землю окривавлену до болю
на душі чорнії вже геть,
на серце що живе без волі,
а що таке? спитають всі невинно,
ми люди и таке життя...
всі живемо всміхаємося дивно...
але в сердцях вже чорная діра...
Що люди,а де ж всі поняття?
про гідність,про красу,любов?
Знов посміхаєтесь,то карма,
то злидні і червона кров...
не люди ви,я з острахом кажу вам
не звірі ви
далеко вам до них,
ви роботи незнанної науки,
не знавшої болючих лих,
за вас я не дала б і крові,
як Батько наш і син його Ісус,
ви помирайте від своєї вже хвороби,
не відчуваючи ікони вуст,
там за вікном у пятиповерхівці,
матуся ледь стоїть вже на ногах,
погано її доньці Ірці
і лишь молитва на устах,
а Ірці що? вона б померти рада
и тіло все тріщить й болить,
як кажуть полюбила наркомана,
то і самій вже скуштувати то негріх.... і так разок за разом пролетіло,
а там ще раз і золото батьків
а мати весь цей час кормила,
а батько весь цей час любив,
а он навпроти дівчину хитає,
на шиї мотузок обвився наче змій,
ще вчора її хлопець обіймає,
а потім лишь гвалтує ногами забиває,кричить и тварью обзиває,
вона кохає він не знає,а може знає просто упускає....
летить моя душа понад домами,
а з смітника дитини плач
її ніхто вже не спасає
за нею смерті йде палач,
а мати де? спитають люди хором
,де мати що життя йому дала,
чиясь бабуся скаже "оце горе",
держа в руках вже мертве немовля,
і так на всій планеті це страхіття,
на всій на всій куди не глянь,
а скаже хтось що винні миттю.
сховали погляди за грань..
І я така і я не є святиня,
та тільки знаю що не так
,не так я покриваю сердце білью,
не так даю злим силам знак...
задумайся якщо ти звеш себе людина,
так будь бажаю успіхів в житті,
якщо ж ти є і був дебілом,
тоді за все пробач мені.....