Лицар

Ты гнув мій метал, неначе папір,
Крізь безліч пасток пробирався,
Напевно, так сильно буть поруч хотів,
Що думки бажання боявся.

Спинявся спочити і далі йшов,
Розбив поруч табір зухвало,
Укотре запитую: "За що? Про що?"
Ти вперто  : "Таке маю право!

Ти - жінка, тому я тебе покорю!
Не силою, але примушу -
Душею всією тебе полюблю,
І клятва моя непорушна!

Я буду надійним постійним плечем,
Як стомишся, можеш обпертись,
Набридне втікати і не утечеш,
Й почуєш тоді стогін серця."