Бо ти сам,як вони..

(укр,мова)

А. Р. Лурия: у узбеков нет иллюзий…

Їм не треба - ні Неба,ні Болю
А ні Тиші, а ні Краси.
Їм не треба нічого...
Лиш би руки були у Мозолях,
Лиш би було ,що Горбом нести....
Й два портрети земних.
На один би Сміялись,
Топтали ногами і Кляли.
А на другий Молились .
У Страсі й Надії,
В душевній пітьмі.
І дітей би Свох
Називали би їх Іменами.
І труїли би Чад своїх
Неправдивими Давнинами.

Їм не треба нічого...
Це ти знаєш напевно.
Про це свідчать на
Серці розіп*ятім
Сині рубці.
І як вміють Вони
З насолодою впертою
Жити й не чути Поетів.
Підливаючи сивої
В смердючім кабаці.

Як для них ткати Слово!?...
Та ти жнеш із Небес.
Віддаєш в Жалюгіднії руки,
Потрісканні й чорні.
По зернятку,по крихітці,
По колоску.
І хапають проваллями
мозгогуб-
Забиті,голодні.
І Жують.

І тобі стає Жаль їх...
І Болісно-Тепло.
За Те,
Що ці Руки Правдиві
Все ж до цих пір Зберегли.
Й відчуваєш себе
Всемогущим.
Маленьким і Бідним
юродивим.
Бо ти сам,як вони.
Бо ит сам,як вони.
Бо ти сам-є вони!