Серпневе

Укотре затримую дихання,
Все слухаю музику дивної
Ранкової чудо-пори,
Вона все гучніш, і під стріхою
Вже звито гніздечко, і піснею
Ледь-ледь павутиння бринить.

І вистигне колос: наповниться.
Блукає житами безсонниця,
Неначе примара. Роса
Вже впала, сліди на околицях,
Погладжу я трави розлогії,
Дивуюсь, яка ж бо краса!

Стернею поколоті ніженьки,
Біжу польовою доріжкою,
Стежинка до сонця, гай-гай.
Попереду поквапом літечко,
В сорочечці вишитій квіточках,
Йому навздогін  : Постривай!