Першому поселенцю

ПЕРШОМУ ПОСЕЛЕНЦЮ
РОВЕНЕЦЬКОЇ СЛОБОДИ

У минулого своя ціна
Чи не людини в тім заслуга?
В житті оралась цілина
Не лише лемехами плуга.

Шовк вистилає ковила.
Віки змітаються вітрами.
Нам Слобода ключі дала,
Щоб давнини відкрити брами.
Щоби дізнатись від віків,
Як колос силою налився,
Та хто із пращурів тоді
Край того поля оселився.
З чиєї легкої руки
Вугільні брильця заіскрились,
Посеред степу світляки
Шахтарських селищ засвітились.
Яким той перший був ратай,
Той первісток людської гілки,
Який ступив в полинний край
Ще незайманої ковилки?
Хто ще тоді в родючий пласт
Зміг закохатися без тями,
Та череду біленьких хат
Назвав своїми Ровеньками?
Питання ставлю на ребро:
«Невже усе по Божій волі?».
Без сумніву – своє «добро»
На житіє орач дав в полі.
Ми пожинаючи плоди
Своє творімо сьогодення…
А скільки витекло води
Із джерельця від поселення?
Не брязне дужкою цебро,
Кінь не зарже на водопої.
Чому те поле поросло
Свиріпою та лободою?
Нам розпитати би дідів,
У них би мудрості навчитись…
Їх пам’яті без зайвих слів
В повазі низько уклонитись.

2011 р