Здавалося, що синьооке всміхнулося щастя,
твоїми очима вдивляючись в очі мої.
Здавалось, воно вже ніколи, ніколи не згасне,
ніколи мене не залишить в холодній пітьмі.
Здавалось... Але розумію, що то була казка,
що то була мрія, загублена мрія моя...
Чомусь мене знову спіткала жорстока поразка,
чомусь найдорожче своє знову втратила я...
Але не сумую, а з вірою (звідки береться?)
кидаюся знов у бурхливі потоки життя,
бо, доки не спиниться в людство закохане серце,
воно буде щирі народжувати почуття.
Эллана. ("Здавалося, що синьооке всміхнулося щастя"). Травень, 1996
Казалось, настигло меня синеокое счастье,
Твоими глазами оно улыбается мне.
Казалось, оно никогда, никогда не погаснет,
Меня никогда не оставит в зияющей тьме.
Казалось... Но я понимаю: оно было сказкой,
Несбывшимся сном и погибшей так рано мечтой.
Настигнута я почему-то жестокой развязкой,
И всё дорогое, как прежде, потеряно мной.
Но я не печалюсь, а с верой (откуда берётся?)
Я в жизнь эту снова бесстрашно вхожу – как в поток...
Для всех, кто живёт, моё сердце влюблённое бьётся,
Чтоб добрые чувства рождать весь отпущенный срок.