Принцеса

Осінь. Злітає перше листя...
Падає додолу, сухе,
понищене...
Таке ж як її щастя,
Що літало сонця вище...
Високо летіло, та боляче
упало
Її серце розбите надовго....
І час зовсім не лікує рани,
Це все казки для квіток
медових...
Він принц, та не з ïï
королівства...
Вона принцеса, та уже не
його...
Над своïм коханням здіснили
вони вбивство,
Кінець казці, зняли корони,
ніби нічого й не було..
А вона іде по вулиці, в
окулярах сонячних,
В короткій джинсовій спідниці,
В легкій футболочці,
Але заплакані ïï зіниці...
І ніхто не бачить тих сліз за
склом темним...
Ніхто не бачить тієï болі в
серці за грудьми...
І життя ïй здається
даремним...
Усмішка і голос стали
німими...
Перехожі, дерева, машини -
усе буденне..
І вона закрилась, вмерла в
буденності цій...
Весь світ ïй став сірим,
темним...
І радість давно згасла на ïï
лиці...
Уже не вірить в щастя, у щире
кохання...
Вона стала душевним
калікою...
І не з уст, а з душі лунає
зітхання...
І сльоза є вбивства улікою...
В нас залишився син - то
сум..
Що оговтує наші душі і серця..
Він краде горіч із дум....
І усмішку з нашого лиця...
Вона не вірить уже нікому...
Їï серце не ранене, а вбите...
Їï душа упала в довгу кому...
Вона живе лише болем
прибитим..
Хоче на весь світ крикнути,
що любить..
Та слів ïï вже ніхто не почує...
Вона вільна, та свобода ïï
погубить...
Вона не потрібна ïй, печаль в
ній ночує....
І кохає, і буде вірна..
Але буде одна, ні з ким і не
встане
Навіть в розмову, серцю
покірна...
Правильність ïï не оставить...
Вона принцеса лише зовні..
А в душі його маленька
попелюшка....
І очі болем повні....
І щоночі мокра подушка....
А вона сумує за тим, що
було...
За ним, за ним, за
коханням...
Звав своєю "маленькою", вона
не забула...
Але плаче, кусає губи,
душиться диханням....
Чиста, як море і сумна, як
небо..
Вона ховається у хвилі
буднів...
Попелюшка, що в принцесу
перетвориться в потребі...
Але чи казка знову буде?...
Не вірить більше в літо, в
хеппі-енди...
Не хоче вірити в кохання, хоч
кохає..
Усіх бачить лише "френдом"....
Але він один, єдиний, серцем
блукає....
Важко дихати, голос кудись
зник....
Комок в горлі, шепіт із
грудей...
Ніхто вже не почує ïï кохання
крик...
І не побачить щастя із ïï
очей...
Дойшла до палацу...
Вдягнула корону...
Фальшива усмішка з'явилась в
лицю...
Сіла під троном.....
Вона принцеса для всіх, для
нього звичайна...
З ним справжня, щира,
відкрита...
З усіма строга, колюча, як
роза чайна....
Для всіх решти - ïï серце
закрите...
Він принц найпрекрасніший,
та уже не ïï...
Вона принцеса, з іншого
королівства...
Їхнє щастя пішло на нулі...
Кінець казці, над принцесою
зчинене вбивство.