шоу барабанщиків триває,
краплі барабанять за вікном,
сон у руку іколи буває
супити напружено чоло
і вдивлятись в ніч таки стомилась,
може й був румянець до лиця,
але з часом, птаха, зажурилась,
бо кохала...того молодця...
у його долонях відчувала
свій притулок незбагненних мрій
інколи сновиділа ночами
шепотіла в маренні: «ти-мій!»
потім прокидатись не хотіла,
на вустах немов розцвів мигдаль,
та хмарини марева за вітром,
він далеко... «вітре, передай
ті рядки, що витоком із серця,
я уже близька є до межі...
зупиніть! нерегулярні рейси...
припиніть писатися вірші!»
Не римуй кохання-розставання,
Бо у тім прозорий присмак сліз...
Піднімайся, йди, бо на світанні
Душу діставати з-під коліс,
Знову йти, нерегулярні рейси,
І рядки-рядки-рядки-рядки....
Торгувати на роботі фейсом,
Посміхатись, кажуть «вопреки»
Всупереч отим вітрам і шквалам,
Що бунтують в ніч цю за вікном...
Плакати, жалітись...ні, не варто...
Спи, аби не хмурити чоло!..