Хто з нас, сьогодняшніх батьків,
Бажає в дітях бачити рабів?
Хто каже, що Творець людей
Став гірше за своїх дітей?
Як треба тих людей назвати,
Що будуть у польоті свій літак ламати?
Навіщо Землю руйнувати?
Щоб лиш на залізяках в космосі літати?
І перестаньте вже брехати
Капіталісти-демократи,
Що треба устрій нам міняти..
Минуле мусимо згадати..
Та пам*ять є у серці кожнім,
Якщо воно ще не порожнє.
Лиш волю почуттям надати,
Все зможем просто пригадати:
Як пращури далекі жили,
Дітей,онуків - як любили.
Любові простір їм творили,
щоб у Раю нащадки жили.
А ми з тим Раєм що зробили?
Ми Землю всю занапастили.
У свої душі зло впустили,
Тепер з ним боремось щосили.
Повітря чистого, води
Нема вже люди, то куди
Ми з Вами котимось тихенько?
У прірвочку, мої рідненькі.
Садіть сади, серця відкрийте,
Росою душі всі омийте.
Бо поки Рай не відродити -
На смітнику будемо жити.
Хвороби мусять нам казати,
Що треба з бруду вилізати.
Вони дані попереджати:
Те, що посієм - будем жати.
Суд не на небі, тож вставайте!
Він вже іде - відповідайте!
І кожен кат собі й суддя
За свої думи і життя!