Годо — то земна надія.
Очікуючи на Годо,
очікують виходу на авансцену
пророка її й ватажка
десятки земних племен.
Її Мойсея і Авраама...
Вдивляються очі скляні в далину.
Бо хто подарує усе,
на що чи таємно, чи явно
розраховували повсякдень:
молочні потоки з кисельними берегами,
вагони батонів,
щоб вмочувати в ці ріки,
блискучий п’ятак нерозмінний,
свободу на витівки в рамках закону?
Тільки Годо.
Жменька скромних бажань —
і безліч сторіч розчарування.
Не треба захмарних палаців.
Хай прийде Годо.
Не треба рибок і прісних хлібців
як доказу сили та щирості влади.
Хай прийде Годо,
захаращену, темну, брудну авансцену
на розсуд свій прибере!
Єдиний, хто зможе.
А ми вже чекаємо пристрасно, довго,
і серце наше готове,
і квіти в наших руках.