Десь на сліпих схожі поети;
світ сприймають в їхній уяві,
пальцем малюють на склі дощовім.
Тож інколи тануть часи, континенти,
війна в плащі тупоче кривавім,
хтось щось доводить завзято їм -
що ніби нема ні слова, ні мови,
міці, сенсу в строфах не буде,
лише тільки звук, наче вдарили в дзвін!
І тече луна крізь ліси та діброви,
її вже зачули майбутні люди...
А що ж поет? Він, як завше. Один.