Пред.
|
Просмотр работы: |
След.
|
11 июля ’2010
00:22
Просмотров:
26373
Ах… а я була вже на межі злету…
В моїх думаках вже мерехтіли планети!
Я думала: з усім вже покінчено…
Я помилялась, це буде безкінечно?!
Хто я: просто людина чи ж дещо вище?
Чи я особлива, чи така ж як інші?!
Хм… я вмію кохати, проте важко усе забувати…
Я вмію прощати, хоч й ніколи не ображаюсь…
Я бажаю усім добра, хоч й не хочу нікому шкоди…
Я бачу: надворі весна, але досі чую негоду…
Я плачу на однині і одна, проте в мене очі червоні…
Я почуваюсь у світі одна, хоч і знаю, що Бог зі мною…
Я плачу, захлинаючись, і водночас сміюсь над невдачами…
Я йду, чекаючи, проте знову повертаюся…
Я не скоїла нічого лихого, але щодня чомусь каюся….
Мене безжально ламали, а я не зламалася…
Мені важко бувало, проте я вдержалася…
Я ходжу завжди усміхнена, хоч й водночас жорстоко знущалися…
Я завжди усім привітна, хоча багато й не віталися…
Переді мною давно знедовірилися, а я наївною й лишилася…
Я не цураюся нікого, хоч всі вже давно здичавіли…
Я живу разом з Богом, а люди все вимірюють сили…
Я дивлюсь на місяць й відчуваю: «В мені щось особливе!»…
Що це, я ще незнаю, але щось для мене важливе!
Я розумію, що попереду ще ціле життя,
Але мені важливо зараз не піти в небуття…
Мені зараз ще п'ятнадцять літо а я лежу,
Опів на другу... ніч… з очей чомусь котяться сльози – перша, друга…
А на душі була така туга!
Вона знову щезає… я вірш вже кінчаю….
Хто я? Що я? питання гадаю…
Серце тьохкає, ніч з хвилинами минає…
Голосование:
Суммарный балл: 20
Проголосовало пользователей: 2
Балл суточного голосования: 0
Проголосовало пользователей: 0
Голосовать могут только зарегистрированные пользователи
Вас также могут заинтересовать работы:
Отзывы:
Оставлять отзывы могут только зарегистрированные пользователи