-- : --
Зарегистрировано — 123 430Зрителей: 66 515
Авторов: 56 915
On-line — 19 531Зрителей: 3834
Авторов: 15697
Загружено работ — 2 123 176
«Неизвестный Гений»
Зупинись
Пред. |
Просмотр работы: |
След. |
29 мая ’2016 12:35
Просмотров: 15631
Я зустрів сам себе: ось хлопчина веселий, співучий.
Він – це я. Чи не я? Від питань забриніла душа,
Спогад враз задзвенів, як струна, звук печальний, тягучий…
Може в хлопця спитать, чи не треба – він так поспіша?
Зупинись хоч на мить, незнайомий мені перехожий,
І дозволь у тобі давній спогад про себе впізнать.
Ти такий молодий і нітрохи на мене не схожий –
Дуже важко себе через стільки років пригадать.
Ми жили і росли, і співали, і небо всміхалось,
Квіти пахли, цвіли, і до наших тягнулись долонь,
І не плакали ми, а раділи – що сталось, те сталось,
І плекала весна у серцях нам любові вогонь.
Як давно це було! Так давно, наче й зовсім не бУло
Листя жовте згребли і спалили – розвіявся дим,
Попіл голову вкрив. І не зчувсь, як життя промайнуло.
Вже на серці зима. Невідомо те все молодим.
Перехожий спинивсь і запитливо дивиться в очі.
Чи знайдуться слова, щоб усе пояснити йому?
Чи помовчати мить? Зрозуміє (як дуже захоче!),
Він – такий же, як я, тільки років із тридцять тому.
Він живе і росте, і співа – молодий та пригожий,
І вітають його квіти подихом ніжно-п’янким.
Та життя пробіжить, скоро стане на мене він схожий –
Листя жовте згребуть і підпалять, розвіється дим.
Зупинись хоч на мить, незнайомий мені перехожий.
Зупинись!
Хоч на мить!
Свидетельство о публикации №237639 от 29 мая 2016 годаВін – це я. Чи не я? Від питань забриніла душа,
Спогад враз задзвенів, як струна, звук печальний, тягучий…
Може в хлопця спитать, чи не треба – він так поспіша?
Зупинись хоч на мить, незнайомий мені перехожий,
І дозволь у тобі давній спогад про себе впізнать.
Ти такий молодий і нітрохи на мене не схожий –
Дуже важко себе через стільки років пригадать.
Ми жили і росли, і співали, і небо всміхалось,
Квіти пахли, цвіли, і до наших тягнулись долонь,
І не плакали ми, а раділи – що сталось, те сталось,
І плекала весна у серцях нам любові вогонь.
Як давно це було! Так давно, наче й зовсім не бУло
Листя жовте згребли і спалили – розвіявся дим,
Попіл голову вкрив. І не зчувсь, як життя промайнуло.
Вже на серці зима. Невідомо те все молодим.
Перехожий спинивсь і запитливо дивиться в очі.
Чи знайдуться слова, щоб усе пояснити йому?
Чи помовчати мить? Зрозуміє (як дуже захоче!),
Він – такий же, як я, тільки років із тридцять тому.
Він живе і росте, і співа – молодий та пригожий,
І вітають його квіти подихом ніжно-п’янким.
Та життя пробіжить, скоро стане на мене він схожий –
Листя жовте згребуть і підпалять, розвіється дим.
Зупинись хоч на мить, незнайомий мені перехожий.
Зупинись!
Хоч на мить!
Голосование:
Суммарный балл: 0
Проголосовало пользователей: 0
Балл суточного голосования: 0
Проголосовало пользователей: 0
Проголосовало пользователей: 0
Балл суточного голосования: 0
Проголосовало пользователей: 0
Голосовать могут только зарегистрированные пользователи
Вас также могут заинтересовать работы:
Отзывы:
Нет отзывов
Оставлять отзывы могут только зарегистрированные пользователи
Трибуна сайта
Наш рупор
Интересные подборки: