про асфальт (укр)

Ви слухали асфальту шепіт,
Коли волає темна ніч,
А злий ліхтар пронзає плечі
Брудних і стомлених доріг?
І тільки тихий-тихий голос
Розкаже, що йому так зле,
А може зимно, якщо коло
Палюче вдень не дістає.
Або ж не мириться із пеклом,
Яке «дарує» літо міст,
Коли до болю, - так нестерпно! –
Простромлює підбор наскрізь!
…і хіба ж гарний чи глибокий.. –
Здавалося б – ніщо й ніде,
Ніхто ж не дивиться під ноги,
А дивиться – не дістає.
Та як же часто й необачно,
Встромивши погляд в цю смолу
Із камінцями.. непробачно
Кидаю думками, колю..
Встромивши погляд ворожнече
Все, що боліло, що пекло –
Зі своїх плеч – на його плечі
Не усвідомивши цього!

Душі все легше, думки – вище..
Неначе другові вві сні
У щирій сповіді, у тиші..
Сліди лишаю по собі.

Тому розтрощені дороги,
Асфальт розколинами йде,
Бо необачно хтось з собою
Погані бесіди веде.