Сільська дорога

Сільська дорога… Нині асфальтована!
А я по ній малою – босоніж…
Така краса бетоном упресована!-
Кому сучасність, а мені, як ніж…
Он там мій двір колишній. –Аж здригаюся!
Коли ж це він колишнім стати встиг?
Спориш, як килим досі простеляється
Під самий під старесенький поріг…
Ось тут жоржина квітла пурпурова,
А тут наш кіт на сонці грів боки …
З хліва за сіном мукала корова…
І тато щось давав мені з руки…
Нема кота, замість жоржин – троянди.
І в спориші не я – руде дівча.
І не моя бабуся на веранді
Усміхнена онучку зустріча.
Спиляли верби ген понад городом,
Калюж немає, всохли бур’яни.
А ми ж колись по них дитячим збродом
Шукали, причаївшись, таїни.
...Хтось трусить груші - стиглі, здоровенні,
Таких немає на кутку ніде.
"Тримайте, тьотю!", і раптово в жмені
Мені тих груш дівча руде кладе.
Вона іще не знає пятирічна,
Чому сміюсь, ковтаючи сльозу,
Й чому дарунок той її незвичний
З собою в місто щемно повезу.