Журавель у синім небі
Облітав гаї
І джерельця-обереги,
Простори свої.
Вихвалявся, що ніколи
Від руки не вмре
Він мисливця випадково,
Та слова - пусте.
Залетів одного разу
В незнайомий ліс
І не вгледів він одразу,
Що мисливець ніс.
- Ой, не зможеш молодого,
Вправного, як я,
Ти впіймати, бо живого
Не скорить ніяк.
І на землю опустився
Молодий хвалько.
Він на небо подивився –
Не летить ніхто.
І проτ авив мить чарівну –
Прямо з-за кущів
Вгледів лебідь він царівну
І закам’янів.
А тим часом протилежно
Від кущів лісних,
Як мисливцю і належно,
Виник він і зник,
Засвистіло щось раптово,
Та лише на мить.
У тенетах випадково
Журавель наш зник.
Ось тоді мисливець вправний
Вийшов із кущів.
Журавель сказав нахабно:
- Ти б мене не з’їв.
- Ой, чи певен ти, пустуне? -
Мовив чоловік.
- Задивившись на красуню,
Та помер навік.
А вона не випадково
Опинилась там.
Я з речей її казкових
Виготовив сам,
І тебе за гордий норов
Вже не відпущу.
Привезу додому скоро
І ножем уб’ю.
- Схаменися, чоловіче!
Не губи душі.
Красивішого на світі
Тобі не знайти.
Не вбивай мене, благаю!
Жити залиши!
Не потрібно мені раю,
Ні моїй душі.
Буду жити в тебе вдома,
Радувать дітей,
А як звалить тебе втома,
Наче соловей,
Тобі пісню заспіваю
Й виконаю танок.
Не губи мене, благаю,
Дай зустріти ранок!
- Добре, друже, переміг ти,
Але правий я.
Не втекти тобі, не вбігти –
Я тепер суддя.
Щоби ти не зазнавався
Й дуже не радів,
І у небо не здійнявся,
Вбить тебе хотів.
Та не зможу – дуже добрий
Син в мене росте.
Буде мужній та хоробрий
Він, як підросте.
Я візьму тебе с собою –
Дуже ти красивий, -
Та завдам тобі я болю:
Сам підріжу крила,
І прийму в свою родину,
Буду годувати
За умови, що не будеш
Більше гордувати.
Свидетельство о публикации №132159 от 23 марта 2014 года