На злобу дня

В стійлі, де все вже зіпріло, та й не було де стати,
Вівці свободи хотіли, вівці хотіли літати...
Хотіли здобути крила, але лишатися вівцями,
Бо це ж треба стІльки сили протистояти мисливцям!
Треба навчитися мислити, приймати зважені рішення,
Вважатися особистістю! Вони ж вважалися вівцями...
Бо легше іти юрбою, ігноруючи істину!
Зате з їдою й водою, хоч і без власної гідності...
Не нести відповідальності. Просто пливти по течії.
Робити всякі банальності і уникати втечі.
Краще пастися в загоні на хазяйському полі,
Аніж в стрімкім вітрогоні одиноко ширяти на волі.
Бо крила можуть зламати, а боляче падати з висі!
Навіщо ж так ризикувати - так собі думали вівці.
Та й порішили, що вівцями бути не так вже й погано,
Хоч луплять оті нечестивці час від часу їх батогами.
Та й смішно - вівця з крилами! Бач, чого захотіли!
Жаль, не бАчили пір`я орлиного, що вкривало все їхнє тіло.
Вони ж думали всі, що вівці, бо їм змалечку так казали.
Їх давно вже тримали в хліві. Й час від часу пір`я зрізали.

Щоб закінчити цю "епопею", я б дала їм таку пораду:
"Як не хочеш бути вівцею, то не йди за овечим стадом!"

09.05.2013