ЧЕРВОНА ШАПОЧКА

- ЧЕРВОНА ШАПОЧКА -

Когда-то были мы детьми
И часто, затаив дыханье,
«Дела» забросив все свои,
Внимали сказкам со вниманьем.

Учили сказки те добру,
В них дружба побеждала подлость.
Не вспомнить сказку ни одну,
Где восхвалялась бы нескромность.

С тех пор минуло много лет.
Героев сказок не забыли,
Их горя, радостей и бед...
Мы вместе с ними жизнь прожили.

Союз распался. Спору нет.
Случилось всё, как неизбежность?
Быть может...
Только вот пример,
К чему приводит нэзалежность:

Такого обойти нельзя –
Образчик нынешней культуры.
Вы не поверите, но я
Украiнськой лiтературы

Советую учебник взять
И пробежаться по страницам.
Вам не удастся задремать,
То, что прочтёте будет сниться.

- ЧЕРВОНА ШАПОЧКА -

В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, став-ненька. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси.
Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові
хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день
шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою.
Одного разу мама каже Червоній Шапочці:
— Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
—Тільки спіши, — каже мати, — поки сонечко високо.
Червона Шапочка пішла. Ставненька — висока, струнка, з красивою поставою. Хвацько — тут: задерикувато, виклично. Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної
кишені джинсів цигарку. Засмалила смалить і наспівує.
«Ах, эта красная рябина
Среди осенней желтизны.
Я на тебя смотрю, любимый,
Теперь уже со стороны.»
Як тут з кущів виходить.Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
— А-а-а! — гаркнув.— Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з'їм.
Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула через густо напомаджену губу.
— Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів. Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
— Поїхали!
— Куди? — перелякався Вовк.
— Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. I той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати, Зайшла у світлицю:
— Чао предкам!
— Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся.— А ти де в таку рань тут узялася?
— Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка. — Якщо маман
питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
— Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
— Дай щось пошамати2! — сказала Червона Шапочка,викаблучуючись
перед дзеркалом.
— Нема, дитино, — каже бабуся. — Бо я хворіла.
— Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.
Бабуся витріщилася на внучку.
— Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв'язала. Подала
Червоній Шапочці свою пенсію.
— На. Нема більше.
— Тоді я тебе з'їм! — налякала Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відки
нувши. А з хати доноситься схлипування бабусі: Не маю,внученько!
Їй-Богу, більше не маю!..
Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.
- Хто тут бабусю ображае? Червона Шапочка криво осміхнулася
— А ти у родинні справи не вмішуйся!! Браконьер нещасний!Ось напишу на тебе, скаргу, щоти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш…
Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстращнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися1. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. I, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. 3 набитим вузликом на спині. I зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму.Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...» ***
- - - - - - - - - - -
Ну, что? Какое впечатленье?
Ведь это же не анекдот!
Мечтать, что от такого чтенья
В семье не вырастит урод
По меньшей мере ведь наивно.

Читать подобное смешно.
Свихнулись в Министерстве видно.
Хоть нэзалежны они, но...
Мне за простой народ обидно!

*** Текст взят из учебника «УКРАIНСЬКА ЛIТЕРАТУРА» за 8 класс, утверждённого Министерством образования Украины. Свою версию “Красной Шапочки” изложил киевский писатель Евгений Дударь.

26.10.2011