Катруся

Яка вона гарнесеька, ця сусідська дівчинка Катруся Билина! Очі голубі- голубі як ласкавє небо! Ніс курносенький, губі маленькі-вишеньки, личко усміхнене як сонечко, кучерява білявка маленька, україночка щира чепурненька! А співає як сердечно, а розмовляє як розумно! Це ж вона тільки в третьому класі навчається, коли повертається зі школи, завжди підбігає до мене: обійме, спросить за здоров'я. Ну, скажіть люди добрі, як таку дитиночку можна не любити?! Вирішила я в неї спитати, як вона поживає? Ну, вона мені і розповіла, що мама у неї молода і добра, працює допізна, потім в фітнес-клуб поспішає. Тата немає, мама його вигнала, любив він грати в автомати, не працював, пив і бив їх з мамою.
І заплакала гірко маленька дитина...
Я кинулась її втішати, сказала, що я її люблю,(її бабуся померла молодою), запропонувала їй, що якщо хоче, нехай мене вважає своєю бабусею. Вона усміхнулася, закивала голівонькою, і ми пішли з нею прогулятися по вузенькій стежці. І нам вдвох не було тісно...
Ось як буває в житті, начебто чужі по крові, а поріднилися. Бо зрозуміли рідний язик любові - це уважність і доброта.