Криза (реальна історія)

Криза запустила свої пазури у Всесвіт. Найбільше хижачка полюбляла встромляти свій ніс у людські стосунки.
Сонячні люди – діти сонця – від спілкування з ними на душі сонячно.
Лікар Галина Іванівна – тендітна, харизматична жіночка.
Її статурний чоловік Віктор Іванович також лікар.
Гарнюля – доня Вікторія вийшла заміж, народила онука та мешкала окремо від батьків.
Любляча сім`я, щиросерда, завжди готова прийти на допомогу будь-кому.
Ви запитаєте: ну а свята? Ну які свята можуть бути у Чеховських лікарів, клятву Гіппократа вони гідно несли по життю.
Можливо так пройшов би їх вік, якби не подія. А подія ця – криза. Я думаю, що ніхто ще не забув, як на Україні, рідній Батьківщини, лікарям не виплачували заробітну плату. Вимушено Віктор Іванович пішов працювати на стихійний базар. Втомлювався, робота його пригнічувала, але що мав робити. Я думаю, хто знає життя, той знає, що таке заробітчанські гроші. На новій роботі цікаві жіночки задивлялися на Віктора Івановича, особливо молода дівчина, приємна така. Все підспівувала Віктору Івановичу: «Ми з тобою дві половинки, одна сльозинка». І так сердечно виводила, що вивела чоловіка з сім`ї. Хто любив, той знає, який то біль для дружини, для дочки.
Галина Іванівна – жіночка інтелігентна: не тримала, не плакала. Вона ще більш поринула в роботу, тим паче що дитячому лікареві завжди роботи вистачає. Схудла, розумні очі сумні – сумні.
Пройшов рік. Захворів Віктор Іванович – рак легенів.
Молода кохана як почула таку звістку, за речі – і на поріг. – Прощавай, не судилося нам.
Ну що ж, позичив Віктор Іванович очі у Сірка, зібрався з духом, пішов до дружини, розповів все.
Заплакали всі троє: прийняли, доглядали з терпінням, з добротою, ніхто нікого не вколов, ніби нічого й не сталося.
Смерть не забарилася. Поховали Віктора Івановича. Людей було багато – багато, та й зрозуміло: доброго лікаря хоронили.
Дуже гірко плакали дружина й донечка, дали волю сльозам, вже можна було не стримуватись, бо рідної та коханої людини не було на світі.
Через місяць Галина Іванівна забрала старого батька свого чоловіка, який нічого не знав про пригоди і так і не взнає аж до самої смерті. Доглядала за стареньким з любов`ю, їй здавалося начебто вона спілкується не з батьком чоловіка, а з самим Віктором…

P.S: Отак і живе в Херсоні пані-лікар. Сонячна людина, яка всіх обігріває своєю добротою. Як би мені хотілося, щоб знайшлась справжня людина, яка б зробила цю справжню жінку щасливою.
Вірних, благородних, розумних – треба любити!
А кризу я хочу посварити: «Ну що ж ти кризо накоїла, біда з тобою та й годі» !