Свеча памяти

22.11.08
17:15
«А»:
Ми втратили себе давно,
Тоді як страх взяв тоді гору,
Тоді, як він думки скував,
Й не дав кричать у тую пору.

Рік 33. Страшний рік,
Коли народ вмирав без хліба,
Коли вмирав без ліку рід,
В живих лишався лише дідух.

Лише бажання одне – жить,
Побачить ще одне світання,
Бо у землі не треба гнить, -
Таке просте життя бажання.

Одне бажання – житній сніп,
Долоні в нього щоб занурить,
І випекти із нього хліб,
Отримати життя, - не трунок.

22.11.08
17:25
«А»: ГОЛОДОМОР 33 РОКУ

Свіча стояла на вікні всю ніч.
Вона волала:
Рік 33 пригадай, спинись.
Бо я не спала.
В моїм вогні горів народ,
Вмирав без хліба,
Весь, від маленького дитя
І аж до діда.
За рік на небо вознеслись
У муках тяжких.
Мільйони душ вкраїнських тих,
Отих селянських.
Отих, що в полі працювать
Могли щоденно,
І з хлібом поруч помирать
Необережно.
Отих, що виростивши хліб,
Його не мали,
Бо влада новая прийшла,
Його забрала.
Забрали все: зерно, крупи
І мед, картоплю.
Не залишили лушпайки,
Зерна коноплі.
Бабуся хліб тоді пекла
Із колосочків,
Що їх для неї вберегла
Земля в листочках.
Ті колосочки уночі
Збирала мама,
Й тяжкою ноша та була
І легка сама.
Донести зерно до мети –
То цілий подвиг,
Щоб не забрав ніхто дійти
Невідворотно.
За десять колосків – життя
Із лободою.
Вони спасали з небуття
І нас з тобою.
Свіча роняла цілу ніч
воскові сльози,
й несла до Бога від людей
Прохання щоби
Той гріх, той страх, ту зраду всіх
Люди прийняли,
І більш ніколи такого
Не допускали.
О Боже! Я тебе молю
І слізно прошу:
Я світ оцей тепер люблю,
Страхіттів досить!
Дай людям ти свого добра,
Своє вітання,
І хліба вдосталь, щоб було
Оте востаннє,
Оте страхіття, отой мор,
Оте свавілля,
Ім’я йому – голодомор,
Чонобиль-зілля.