Раз Петро хильнув у друга
Понад п'ять чарчин,
Бо для цього відшукалось
Чимало причин.
Встав - піду додому, каже.
Бо дружина жде,
І в руках велосипеда
Із воріт веде.
Друг гука: "Ти ж обережно -
Дощ з опівдня йшов".
"Хм... хіба таке бувадо
Щоб я не дійшов."
По дорозі у калюжі
П'ять разів упав.
Та доплентався до хвіртки.
Грюкнув. Зачекав.
Ось до хвіртки йде дружина:
"Дядьку, вам кого?"
Тю! Ти що? Чи не впізнала
Петрика свого?
Та це ж я - Петро Сокира,
Муж твій і поет...
Не впізнала? То впізнай хоч
Наш велосипед".