Птаха

Птаха.



Жила птаха без клопоту, літала й співала,
Що її чекало потім, вона ще не знала.
Зустрів її птахолюбець і хотів спіймати,
Та вирвалась своєчасно із-під його влади.

І здавалось, що щаслива, бо уже на волі,
Але, кажуть, що не втечеш від своєї долі.
Таки спіймав уже інший, та й закинув в клітку.
Так і жила тая пташка и взимку, и влітку.

Уже сама не співала без його наказу,
Не літала, де хотіла , ні одного разу.
Сорок років вже не чули її щебетання,
Та нікому не жалілась про свої страждання.

Навіть коли хазяїна хвороба здолала,
І тоді та пташечка його рятувала.
Не помогло – від недуги хазяїн загинув
И вже саму безпомічну пташечку покинув.

Вийшла з клітки, випросталась, а йти нема сили.
«Що ж ви, роки, - заплакала, - зі мною зробили?
Маю волю, маю крила – та вже не літати,
І не зможу уже більше весело співати.

Що не пісня, то все сльози ллються за прожитим.
Не судилось тій пташечці кохати, любити…