Пані Осене

Н. Галковська

„Пані Осене”, – стиха Шепоче вільха.
„Пані Осене”, – блимають хати
Підсліпуваті,
В туманному мороці дихають.
Де ж то мій Храм?
Не знайду в листопадовій віхолі.

„Пані Осене...” – хилиться віть,
А вуста мої ще рожевіють,
Та гіркою калиною спіють.
Не зірвіть, не стопчіть,
Хай дозрію.

Вповільненим кроком все блукаю у луках,
Минаю криниці потаємно-глибокі,
Не зважаю на гуки і крики журавлів
В непотьмареній просині.
”Пані Осене”, – у напівсні
Важко зводити вгору повіки.

Ненароком спинилась над прірвою,
І в мені відчинились
Оті два світи, два безмежні оті,
Синьоокі.
„Пані Осене, Не оступись...”