Обронила осень

Зронила осінь...

1
Зронила осінь золоту каблучку,
Як несла воду сонечку за кручу,
Згубила осінь не каблучку - душу,
А я її в світах шукати мушу...
Зронило літо веселкові сльози,
Коли купало сонце в верболозі,
Згубило літо не сльозу - перлину,
А я без неї ні слабка, ні сильна...
Пр.
Літа кружляють хороводом душу,
А я тебе знайти в тім колі мушу,
Як не впізнаю, то навік застигну
У розсипах печалі і бурштину.
Згубила я сама вчорашній вітер,
Тепер його шукати маю світом...
Ведуть літа свій хоровод неспішний,
П я без нього ні свята, ні грішна!

2
Зронила весна золоте намисто,
Як мріяли сади ще лише цвісти,
Згубила весна не намисто - серце,
А я без нього ні жива, ні мертва...
І лиш зима нічого не губила,
Мов наречена все манила білим
І усміхалась холодно-чарівно,
Та ні зрадлива я була, ні вірна...

Пр.

3
Зронила осінь золоту каблучку,
Як несла воду сонечку за кручу,
Згубила осінь не каблучку - мрію,
А я без неї жити не умію!