Романс "Пізня осінь"

Слова Наталі Папроцької
Музика і виконання Василя Дунця

Глибока осінь у садку,
кружляє листя у танку
під вітру дужого сльозливі завивання.
І пригадалися мені
мого кохання давні дні,
і мить коротка нашого прощання.

В ту осінь давну повернусь,
“Коханий, я не забарюсь”-
сказала ти і відпустила мою руку.
Якби ж знаття, якби ж знаття,
що не на мить, а на життя,
на все життя розтягнеться розлука.

Холодні дні, холодні дні,
ви не дошкулите мені,
бо у душі і так тепла вже не зосталось.
Багряним листом замело
і все найгірше, що могло
В моєму трапитись житті,
давно вже сталось.

Для мене осінь від тих пір,
як лютий ворог, хижий звір,
в осиротілім серці будить давню муку.
В німому докорі літа,
мабуть, все б сталося не так,
якби тоді не відпустив я твою руку.

Глибока осінь у садку,
кружляє листя у танку
під вітру дужого сльозливі завивання.
І пригадалися мені
мого кохання давні дні,
і мить коротка нашого прощання.