Пісня гайдамаки

Нічка наступила, варта насторожі.
Ляхи й австріяки стежать на порозі.
Мої молодії роки все минають
На дубових нарах в темнім криміналі.

Був я гайдамака, парубок веселий.
З друзями ми разом визволяли села
Від панів лукавих, приставів продажних,
Від гусарів бравих й офіцерів важних.

Якось підо Львовом йшов я через ниву,
Вгледів на соломі дівчину красиву.
Я замилувався, підійшов тихенько.
Дівчина відкрила оченьки гарненькі.

Я відтоді з нею в полі зустрічався
І, як божевільний, сильно закохався.
Сумно мені було у часи розлуки.
Цілувати знову хтів її я руки.

Розум мій накрило повністю кохання.
Їй я вихвалявся про свої діяння,
Говорив за битви, славні перемоги,
І що завтра знову піду у дорогу.

Любка усміхнулась, мене попросила,
Щоби показав їй гайдамацьку силу,
Взяв її з собою на війну з панами,
Бо давно хотіла бути поміж нами.

Я не зміг коханій своїй відказати,
До себе в команду вирішив узяти.
Ніччю всі опришки були вже у зборі
Та счинили безлад в герцогському дворі.

Тут команду нашу раптом оточили.
Шандарі австрійські всі ходи закрили.
Я не розумію, любко моя мила,
Ти за що ж так підло з нами учинила?

Нічка наступила, варта насторожі.
Ляхи й австріяки стежать на порозі.
Через твою зраду у тюрмі страждаю,
Але знай, що тебе все ще я кохаю.