Хто я?

Одтак і я,
Стою, як деревина,
Похилена над прірвою життя.

А може птаха я,
Ота, що в вирій лине,
У просторі одвічного буття.

А може я ота зернина?
Що в світі хлібом проросла.
Чи може я води краплина?
Що оцю землю полила.

А може я одвічний голос
Джерельної водиці?
Чи може золотий я колос
Життєвої пашниці?

Та ні! Я – Божеє дитя!
Його я образ і подоба.
Я квіточка, у просторі буття,
І ймення маю я особе.

Я, на оцій землі, Людина,
Я, на оцій землі, Любов.
Я – образ і подоба Сина,
І мене живить Його Кров.

Бо Він віддав Її усю,
Аж до останньої краплини.
Її з любов’ю я ношу,
Допоки часу плину.

Я п’ю, не напиваюсь Його Крові,
Вкушаю Плоть Його, як Джерело життя.
Від Нього набираюся любові,
Бо лиш Любов і є буття і майбуття.

26.12.2006
Л. Павлюченко