Голос з неба

Голос з неба.
… і ти, Господи, заодно з ними…
Віталій Конак.

Як закрутять ноги в тебе,
Не знаходиш спасу.
Тоді чується із неба:
–Ну що, лоботрясе?
Пхнув ногою кота Ваську
Мабуть, з пересердя?
Звідки тоді тобі ласка,
Боже милосердя?!
Котик – теж жива тварина,
Хоче їсти, пити.
Коли так, чому ж, дитино.
Це не розуміти?
Ну так що, коли поцупив
Він кільце ковбаски
То ж навіщо йому муки
До такої тряски?

Підступився я до Бога:
–Питаннячко маю:
Чому це не носять роги
Ті, що нас буцають?
Безсоромно обдирають
Кожен день та нічку.
Їх до влади обирають
Кожну п’ятирічку.
–Ой, не заздри, любий сину,
Все – до свого часу:
Божа воля – на годину,
Розум твій до Спасу.
Усі бідні та багаті…
Всі ви – божі діти…
–Крадії що нам залишать
На цім білій світі?

Помовчав Господь в задумі,
Почесав за вухом:
Ось, чого це, це ти у сумі
Із пустим лантухом!
Не бідкуйся, пустопліт,
Світ не перепишеш:
З чім з’явився ти на світ,
З тим його залишиш.
Май терпіння до бедламу.
Будеш мати ласку.
Не чіпай лише ногами
Свого кота Ваську.
Що багатий багатіє.
Йому – по заслузі…
Другий – ледве животіє…
Все ж ви – «любі друзі».


2 травня 2013 г. Юрій Униченко