Крик душі

Батько рідний, Боже милий, встань!
На цей грішний світ з святих небес споглянь!
Споглянь, як плачуть твої діти,
Бо немає їм, в цім світі, де душі зігріти.

Споглянь, як плаче згорьована земля,
Як сльозами вмивається Любов Твоя,
Бо люде кривду правдою назвали,
Святу Твою Любов з гріхом змішали.

Любов люди попрали, на гріх проміняли,
А тепер, ще і в багні втоптали,
Бо не мають вони волі і правди не знають.
На святую Твою правду кайдани вдягають.

Вдягають кайдани на святу правду і волю,
Щоб закувати святу правду у рабство, в неволю.
Та святая Твоя правда не дрімає, не спить,
Вона із неволі в синю блакить злетить.

Дай Любові крила, крила семи крила.
Дай же тії крила , що колись носила,
Бо в тих крилах моя сила і мудрість моя.
Укажи, Боже, дорогу, молю тебе я.

Крила, щоб злетіти у синєє небо.
Сила, щоб здолати шлях довгий до Тебе.
Мудрість, щоб не заблукала я в віках.
Укажи мені дорогу, отой вірний шлях.

До Тебе, мій Батько, моя рідна Ненько,
Бо шлях той далекий,бо шлях не близенький.
Братику, мій вітре, мої сльози витри,
Повій мені в спину, бо я тут загину.

Усе в цім світі йде до свого краю.
Край теплому літу й зеленому розмаю.
Свята земля від горя іздригнеться
І на круги свої, все, знову повернеться.
Бо нічого нового у світі нема:
За весною іде літо, осінь і зима…

Здраствуй золота моя царице!
Ти колись мені дала свою багряницю.
Ти давно мені дала пурпурний багрянець,
А сьогодні ти даєш пурпурний вінець.