Так хочеться додому...

Мамочко, я так хочу додому!
До кращого куточку на землі,
Де вмить забуду я про втому,
Де зникнуть всі турботи, всі жалі…

Затишний двір, низенька біла хата.
Тут небо ближче, яскравіші зорі.
На скільки легше жити, коли знати,
Є місце, де тепла й любові море…

Так просто, без слів, пригорнутись до мами
Й душею линути подалі від проблем,
А в хаті тепло й пахне пиріжками.
І все лихе це місце точно омине.

На карті світу не знайти містечка,
Що стало більш милішим за оте,
Де радісно, гучно так б’ється сердечко,
Де сонця проміння і те – золоте.

Тут кожна стежка мною часто сходжена,
Тут дихаєш лише на повні груди.
Це місце, де життя моє народжене.
Тут найрідніші, найдорожчі люди.

Тепер моє життя – велике місто.
Сірий асфальт, широкі довгі вулиці,
Цвітуть свічки каштанів урочисто.
Будинки мерзнуть від холодної байдужості…

Улюблена робота і моє навчання.
Там море друзів, бурлить життя, невпинно розвивається.
Мої думки там полонить кохання,
Та рідний край, він все ж не забувається.

І кажуть хай, що я давно доросла,
Немає все ж у нас закону,
Що виростаючи повинні дім забути. Просто:
…Мамочко, так хочеться додому!..