Задумана Тайна несе свою вроду...
Схилилися верби в плакучім гіллі...
А над берегами, мов писанка роду,
Найкращий куточок моєї Землі.
Село моє рідне, ти - писанка роду,
Найкращий куточок моєї Землі.
Пр: Тобі, Самолуски, тобі
Кланяюся ще “нагорі”:
Смереки зеленим вінком
Мене огортають теплом;
“Глибока долина” манить,
Бо хоче мене напоїть:
Змиває утому з чола
Цілюща вода з джерела.
Стежки та доріжки, до болю знайомі,
Торкають у серці завітну струну...
Зимою чи літом в твоєму полоні –
Я мрію тобою, тобою й живу.
Село моє рідне, – в твоєму полоні –
Я мрію тобою, тобою й живу.
Пр:
І де б не світало - далеко чи близько, –
Ти променем сходиш для мене щодня;
У цілому світі, єдина колиско,
Ти мій оберіг на дорозі життя.
Село моє рідне, єдина колиско,
Ти мій оберіг на дорозі життя.
Пр:
Надя Козак
Свидетельство о публикации №53075 от 26 декабря 2012 года
Дякую, Леоніде. Ні, на "горбі" не краще, це вже точно, тим більше в пісні. Це вальс моїй малій Батьківщині, і тут я вже використовую слова своєї місцевості, в тому числі "нагорі" - мається на увазі підвищення; коли вв їжджаєш у село, то дивишся на нього зверху, їдеш. чи йдеш такою мурованкою ( дорога, виложена камінням)вниз, а по обидві сторони дороги ростуть смереки, котрі ми садили ще школярами. .. Так що - все, як як має бути)))