Чи сумно вам?
А може буть не бачите, як помираю,
як я стікаю кров`ю, і дихаю так тяжко,
як боляче мені.
А може хто посипав рани сіллю,
Щоб зрозуміла я всі тяготи в житті.
Не баче мій народ, що рідна Батьківщина,
Втопилася в багні.
Але розплющить свої очі, загину я – загинем ми.
Це рівносильно чи неправда?
Навіщо ж топите мене, навіщо топчете ногами,
Здіймаєте багно руками,
І кидаєте його мені… мені у вічі, Боже правий.
Я ж ваша мати – Україна, земля та рідна і єдина.
Я ваша чесна Батьківщина.
Країна щастя та краси, для вас - лиш сала і ковбаси.
Та скільки сили в моїм духі,
бажання жити, виживати… боротися, не помирати.
Я здатна бути! Бути в світі.
…хоч мій народ заснув навіки,
Можливо крик землі розбуде…
Та гірше все одно не буде.
Свидетельство о публикации №34920 от 26 августа 2012 года
С больной головы на здоровых валя!