ПЕРЕВОДЫ СЕРГЕЯ ЕСЕНИНА НА УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК

ПЕРЕКЛАДИ ІЗ СЕРГІЯ ЄСЕНІНА



ЛИСТ ДО ЖІНКИ

І знов на хвилях

Пам’яті строкатої,

Я поринаю в ті бурхливі дні...

Схвильовано

Ви ходите кімнатою,

Бросаючи в лице

Різкі слова мені



Ви кажети,
Що час нам розлучатись,

Що вимучило вас

Моє шальне життя,

Що треба вам

Ділами опікатись -,

Мені ж котись вниз,

Без вороття.



Кохана!

Слухайте –

Та ви хіба кохали,

Не знали ви,

Що в юрбищі людськім,

Я був, мов кінь,

Якого загоняли,

Затягуючи зашморгом паски.



Не знали, що

В суцільному диму,

У побуті, розкиданому штормом,

З того і мучусь я,

Що вже не йму,

До чого рок подій,

Нас горне?



Лицем в лице

Лиця не розрізнить,

Велике бачиться

На відстані.

Коли кипить морська блакить,

То кораблю не дотягти до пристані.



Земля – наш корабель,

Та раптом хтось

Його спрямовує безжально

В суцільну прірву бурь і гроз,

Знущаючись над ним брутально.



І хто тоді на палубі

В цей чпс

Не падав, не блював,

Не матюгався,

Тих небагато

Серед нас,

Хто непохитним залишався.



Тоді і я під дикий шум,

Хоча і знаючи роботу,

Спустивсь у корабельний трюм,

Щоб не дивитись на блювоту.



Той трюм шинком

Російським був,

Де я, над склянкою схилився -

Де я близьких своїх забув,

А сам, мов тріска, загубився.



Кохана, так!

Я мучив вас,

У вас були в очах

Нудьга і втома

Від того, що я напоказ

Себе витрачував свідомо.



Та ви не знали,

Що в суцільному диму,

У побуті,

Розкиданому штормом,

З того і мучусь я,

Що вже не йму,

До чого рок подій нас горне.



…Літа минули,

Інший в мене вік,

Думки і відчуття

Всі інші,

Не бунтівник - порядний чоловік,

Керманича в своїм шаную вірші.



Сьогодні я

Під впливом почуттів

Згадав усе,

Дразливе і вагоме,

І вам розповісти схотів,

Про те нове,

Що вам ще невідомо.



Кохана!

Знайте, радісно мені,

Бо я уник падіння з кручі,

І у Радянській стороні

Із радістю

В її порині бучу..



Я став не той,

Що був тоді

Була б тепер безхмарна

Доля ваша.

Під прапором труда

В щасливі дні

Готовий йти

Хоч до Ламанша.



Простіть мене,

Простіть…

Я знаю ви не та -

З поважним чоловіком

Шлюб ваш плідний,

Вам непотрібна наша суєта

І я вам

Анітрохи непотрібний.




Живіть, вам затишно

Під зіркою надій

І захистом нової сені,

З вітанням –

Ви у пам'яті моїй,

Знайомий ваш,

Сергій Єсенін.



Переклад здійснено і доопрацьовано у серні 2012



ОРИГІНАЛ



ПИСЬМО К ЖЕНЩИНЕ



Вы помните,
Вы все, конечно, помните,
Как я стоял,
Приблизившись к стене,
Взволнованно ходили вы по комнате
И что-то резкое
В лицо бросали мне.

Вы говорили:
Нам пора расстаться,
Что вас измучила
Моя шальная жизнь,
Что вам пора за дело приниматься,
А мой удел -
Катиться дальше, вниз.

Любимая!
Меня вы не любили.
Не знали вы, что в сонмище людском
Я был, как лошадь, загнанная в мыле,
Пришпоренная смелым ездоком.

Не знали вы,
Что я в сплошном дыму,
В развороченном бурей быте
С того и мучаюсь, что не пойму -
Куда несет нас рок событий.

Лицом к лицу
Лица не увидать.
Большое видится на расстоянье.
Когда кипит морская гладь,
Корабль в плачевном состоянье.

Земля - корабль!
Но кто-то вдруг
За новой жизнью, новой славой
В прямую гущу бурь и вьюг
Ее направил величаво.

Ну кто ж из нас на палубе большой
Не падал, не блевал и не ругался?
Их мало, с опытной душой,
Кто крепким в качке оставался.

Тогда и я
Под дикий шум,
Но зрело знающий работу,
Спустился в корабельный трюм,
Чтоб не смотреть людскую рвоту.
Тот трюм был -
Русским кабаком.
И я склонился над стаканом,
Чтоб, не страдая ни о ком,
Себя сгубить
В угаре пьяном.

Любимая!
Я мучил вас,
У вас была тоска
В глазах усталых:
Что я пред вами напоказ
Себя растрачивал в скандалах.

Но вы не знали,
Что в сплошном дыму,
В развороченном бурей быте
С того и мучаюсь,
Что не пойму,
Куда несет нас рок событий...
. . . . . . . . . . . . . . .

Теперь года прошли,
Я в возрасте ином.
И чувствую и мыслю по-иному.
И говорю за праздничным вином:
Хвала и слава рулевому!

Сегодня я
В ударе нежных чувств.
Я вспомнил вашу грустную усталость.
И вот теперь
Я сообщить вам мчусь,
Каков я был
И что со мною сталось!

Любимая!
Сказать приятно мне:
Я избежал паденья с кручи.
Теперь в Советской стороне
Я самый яростный попутчик.

Я стал не тем,
Кем был тогда.
Не мучил бы я вас,
Как это было раньше.
За знамя вольности
И светлого труда
Готов идти хоть до Ла-Манша.

Простите мне...
Я знаю: вы не та -
Живете вы
С серьезным, умным мужем;
Что не нужна вам наша маета,
И сам я вам
Ни капельки не нужен.

Живите так,
Как вас ведет звезда,
Под кущей обновленной сени.
С приветствием,
Вас помнящий всегда
Знакомый ваш
Сергей Есенин.ПЕРЕКЛАДИ ІЗ СЕРГІЯ
ЄСЕНІНА



ВСЕ ЖИВЕ ОСОБЛИВА ПРИКМЕТА



Все живе особлива прикмета

Визначає з найперших літ.

Як би я не зробився поетом,

То з'явився би злодій у світ.



Худорлявий і низькорослий –

Змалку бійок не уникав,

Часто, часто роз'ющеним носом

Я у хаті усіх лякав лякав.



Був я впертий і для матусі

Не вигадував щось нове,

А завжди говорив: я спіткнувся,

Це до завтра усе заживе.



А тепер, коли відкипіла

Днин далеких ранкова в’язь.

Невгамовна колишня сила
Невід'ємно з віршами злилась.



Слів златавих грімуча наснага

І над кожним рядком не зника,

Відчайдушна дитяча відвага .

Забіяки і смільчака.



Як тоді я нестримний і гордий,

Та всі справи хіба порішать?

То колись мене били в морду,

А тепер у крові душа.



І уже не своїй матусі,

А у набрід, що нищить живе,

Вигукаю: я просто спіткнувся,

Це до завтра усе заживе.



Переклад здійснено і доопрацьовано у серпні 2012



ОРИГІНАЛ





Все живое особой метой
Отмечается с ранних пор.
Если не был бы я поэтом,
То, наверно, был мошенник и вор.
Худощавый и низкорослый,
Средь мальчишек всегда герой,
Часто, часто с разбитым носом
Приходил я к себе домой.
И навстречу испуганной маме
Я цедил сквозь кровавый рот:
«Ничего! Я споткнулся о камень,
Это к завтраму все заживет».
И теперь вот, когда простыла
Этих дней кипятковая вязь,
Беспокойная, дерзкая сила
На поэмы мои пролилась.
156
Золотая, словесная груда,
И над каждой строкой без конца
Отражается прежняя удаль
Забияки и сорванца.
Как тогда, я отважный и гордый,
Только новью мой брызжет шаг...
Если раньше мне били в морду,
То теперь вся в крови душа.
И уже говорю я не маме,
А в чужой и хохочущий сброд:
«Ничего! Я споткнулся о камень,
Это к завтраму все заживет».
Февраль 1922




МОНОЛОГ ХЛОПУШИ



Божевільна, кривава, слизька каламуть!

Що ти? Смерть? Або зцілення для каліки?

Проведіть, я низенько вклонюсь йому,

Я хочу бачити цього чоловіка.



Я три дні і три ночі розшукував ваше житло,

Хмари сунулись з півночі, мов кам’яні споруди.

Слава йому! Нехай навіть він не Петро,

Голитьба його любить і йде к ньому в стан звідусюди..



Я три дні і три ночі по стежках блукав,

В солонці свою зіркість відточував,

Мов солому, волосся мені вітер тріпав

І ціпами дощів обмолочував.



Але серце розлючене ніде не заблудиться,

Цю голову з шиї нелегко зшибити.

Оренбурзька зоря, мов червоношерстна верблюдиця

Молоко світанкове давала із вимені пити.



І я радо його притискав крізь пітьму.

Ах, яка ж то була зголоднілій душі моїй втіха…

Проведіть, я низенько вклонюсь йому,

Я хочу бачити цього чоловіка.



…..



Де він? Де? Та невже ж його тут нема?

Мов каміння важке, я приніс свою душу.

Та невже ж позабула нічна пітьма

Про негідника, відчайдуху і шахрая Хлопушу.



Смійся, чоловіче, до вас у похмурий стан

Засилають розвідників дивовижних –


Був я каторжник і арестант,

Був я вбивця, фальшивоментчик - хижий, недобрий до ближніх.



Але, знаєш, завжди рано чи пізно

Розставляє розплата капкнів тернії –

Забили у палі, вирвали ніздрі

Сину селянина Тверської губернії



Десять літ, не уриваючись і на мент,

Чи в острогах сидів, чи пиячив –

Це тепле м'ясо носило скелет

Но обскубку, мов пух лебедячий.



І дідька із того, що втомився я жити таким,

Жорстокість висмикуючи із кожного заковулка.

Ах, любий ти мій! Для поміщика селюки

Всеодно, що якісь там вівці чи курки.



Кожен день я молився, в кров збиваючи лоб,

І дививсь, як кайдани ржа вкриває зелена,

Раптом… три ночі тому…губернатор Рейнсдорп,

Просто кулею влетів до мене.



Слухай, каторжнику ( Так він сказав).

Тільки до тебе я маю довіру.

Там в ковильному просторі вибухнула гроза,

І позбулась імперія миру.



Там якийсь пройдисвіт, шахрай і пронира

Вздибив Росію юрбою грабіжників,

І дворянські голови сече сокира,

Руками його озвірілих поплічників.



Ти, звісно, здатний встромити у нього ножа. -

Так сказав він мені у моїй кам'яній домовині

Ось за це і отримаєш волю, яку так бажав

І в кишенях забрязкає срібло, а не каміння.



Вже три ночі, три ночі продираюся крізь пітьму,

Стан його відшукав - і для мене найвища це втіха!

Проведіть, я низенько вклонюся йому,

Я хочу бачити цього чоловіка



СЕРЕПЕНЬ 2012













Сумасшедшая, бешеная кровавая муть!
Что ты? Смерть? Иль исцеленье калекам?
Проведите, проведите меня к нему,
Я хочу видеть этого человека.
Я три дня и три ночи искал ваш умёт,
Тучи с севера сыпались каменной грудой.
Слава ему! Пусть он даже не Петр,
Чернь его любит за буйство и удаль.
Я три дня и три ночи блуждал по тропам,
В солонце рыл глазами удачу,
Ветер волосы мои, как солому, трепал
И цепами дождя обмолачивал.
Но озлобленное сердце никогда не заблудится,
Эту голову с шеи сшибить нелегко.
Оренбургская заря красношерстной верблюдицей
Рассветное роняла мне в рот молоко.
И холодное корявое вымя сквозь тьму
Прижимал я, как хлеб, к истощенным векам.
Проведите, проведите меня к нему,
Я хочу видеть этого человека

Где он? Где? Неужель его нет?
Тяжелее, чем камни, я нес мою душу.
Ах, давно, знать, забыли в этой стране
Про отчаянного негодяя и жулика Хлопушу.
Смейся, человек!
В ваш хмурый стан
Посылаются замечательные разведчики.
Был я каторжник и арестант,
Был убийца и фальшивомонетчик.
Но всегда ведь, всегда ведь, рано ли, поздно ли,
Расставляет расплата капканы терний.
Заковали в колодки и вырвали ноздри
Сыну крестьянина Тверской губернии.
Десять лет —
Понимаешь ли ты, десять лет? —
То острожничал я, то бродяжил.
Это теплое мясо носил скелет
На общипку, как пух лебяжий.
31
Че́рта ль с того, что хотелось мне жить?
Что жестокостью сердце устало хмуриться?
Ах, дорогой мой,
Для помещика мужик —
Все равно что овца, что курица.
Ежедневно молясь на зари желтый гроб,
Кандалы я сосал голубыми руками...
Вдруг... три ночи назад... губернатор Рейнсдорп,
Как сорвавшийся лист,
Взлетел ко мне в камеру...
«Слушай, каторжник!
(Так он сказал.)
Лишь тебе одному поверю я.
Там в ковыльных просторах ревет гроза,
От которой дрожит вся империя,
Там какой-то пройдоха, мошенник и вор
Вздумал вздыбить Россию ордой грабителей,
И дворянские головы сечет топор —
Как березовые купола
В лесной обители.
Ты, конечно, сумеешь всадить в него нож?
(Так он сказал, так он сказал мне.)
Вот за эту услугу ты свободу найдешь
И в карманах зазвякает серебро, а не камни».
Уж три ночи, три ночи, пробираясь сквозь тьму,
Я ищу его лагерь, и спросить мне некого.
Проведите ж, проведите меня к нему,
Я хочу видеть этого человека!