Пластун

Доки сонце сiло,в небi мiсяць сяе,
Десь в обiймах ночi,вовчий зов лунае,
Вiтер прошепоче пластуновi пiсню,
Та про все розкаже на гiлках повиснув,
Попiл на обличчi та холодний погляд,
Вын хазяiн ночi,не рушима воля,
Тихше йди козаче,кров застигла в жилах,
Нам самим потрiбно обирать стежину.

Сонця диск червоний сяде за рiкою,
Нам з тобою друже час iдти до бою,
Через гай зелений,через воду темну,
Щоб i завтра браття не лягли даремно,
Через пiст дозорний пройдем непомiтно,
Та у стан ворожий наче подих вiтру,
Леза блиск сталевий,сплячий воевода,
Тiльки кров на ковдрi,та останный подих.

Сонця промiнь теплий встане над рiкою,
Приголубить землю,та нема спокою,
Воiнiв шеренги привiтають ранок,
Та до бою вийдуть з сутiнок дубрави,
Час прийшов,до бою йде загiн козачий,
Гетьман у долинi вражий стан побачив,
Налетiла хвиля,мов Днiпровi води,
I пiднiмуть шаблi воiни свободи.