Мої надії

МОЇ НАДІЇ
«Отак воно і йдеться до руїни,
Отак ми загрузаємо в убозтво.
Є боротьба за долю України.
Все інше-то велике мискоборство»
(Ліна Костенко "Берестечко")

Чи несуть якісь надії
В спеку східні вітровії?
Палахтять вогнем бур’яни
Та ятрять одвічні рани.
Скільки часу від Богдана
Люди рвуться із туману:
«Коли править старший брат,
У родині мир та лад».

Мав погодитися нині,
Коли б жив в сім’ї єдиній,
Де брати під Богом рівні,
Одній матері покірні.
Та сімейка наша гірка
Розбрелася по задвірках.
Кожен сам великий цар
Та родинний господар.

До жалю на Україні
Помаранчеві та сині,
Та ще іншого окрасу...
А погода не до часу.
Не надасть братам поради,
Оберігу від розладу.
Тільки я чомусь вважаю-
Не буватиме врожаю
У таку спекоту зроду
Без хмаринки від заходу.

На родинну нашу ниву,
Бог, пошли жаданну зливу
Із вселенського потопу
Від Росії до Європи.
Хай намочить чуба впертим,
Що завжди готові здерти
Братню шкуру ради влади,
Та побий їх, Боже, градом
З гуркотінням громовиці.
Окропи братів,сестрицю,
Остуди лоби хрещені,
Та наповни їх легені
Духом правди та любові
До невизнаних ізгоїв.

Та постав їх на коліна,
Дай покаятись в провинах.
Щоб родинно мали жити,
Мусиш розбрат припинити.
Хай надінуть спозаранку
З рук матусі вишиванку,
Що була в святі години
Світом кожної родини.

Дай їм розуму та хисту
Подолати шлях тернистий,
Збудувати всім на славу
Справжній дім -
Свою державу.
Та чи збудуться надії
У спекотні вітровії?

8 вересня 2008 р.