Не питайте мене...

Не питайте мене чому
На очах моїх карих сльози...
Не запитуйте чому журбу
Ховає хвилясте волосся...
Не покидає мене мій сум,
Моя туга за милим, коханим...
І думки мої віднесуть
Мене десь далеко за хмари...
А небо таке голубе...
Але очі його ясніші...
А сонце таке жарке,
Проте кохання його палкіше..
А зорі такі чудові!
Але й противні мені...
Згадаю наші медові,
Романтичні всі вечори...
Пам'ятаєш, як в лісі сиділи
На траві, рахували зірки?
Ти обійняв так мене міцно
І сказав "моя назавжди"...
Пам'ятаєш, на криші стояли?
Було так страшно тоді...
Але ти за руку узявши,
Сказав "не бійся, вір мені"...
А ще пам'ятаєш, блукали
Ми з тобою якось по шляхах,
Ранком світлим весняним
Ми йшли по незнаних стежках...
Ти взяв тоді ніжно за руку,
Пригорнув мене любо до себе...
Пам'ятаєш наш серця стукіт?
Почуло, мабуть, раннє небо...
Пам'ятаєш, я знаю, ми знаєм...
Проте зараз не вистачає тебе...
Не вистачає твоїх долоней ласкавих,
Не вистачає твоїх ніжних очей...
І ледве стримую горіч,
Що стоїть поперек серця й душі...
І завжди обмежую волю
Думкам, як бачу місяць ясний...
Живу лиш у снах, що приходять,
Сповнені нашим щастям мені...
А наяву я просто існую,
Без тебе це муки важкі...
І не запитуйте, якщо ви помітили
На очах моїх карих сльози...
Мені просто важко на відстані,
Я сховаюсь за хвилястим волоссям..
Кохаю тебе, мій єдиний,
Мій рідний, чекаю так вірно...
Стримую сум свій безсильно...
Не питайте, якщо сльози помітно...