Armastus

Вони німі, несамовиті йшли.
На обличчях викарбувався сум...
Дарма, що зараз пишемо вірші,
Сторінками вже не повернеш трун.

Листівки жовті й солоні від сліз,
А фотокартки- єдине живе...
Кривавою плямою впаде вниз,
Спогадами лиш людство проживе.

Причаїлась десь зрадлива лють...
По камінню вода- кришталь тече,
Нам з минулого настанови шлють,
Лиш у грудях сумління пече.

Загинути з честю- подвиг тяжкий,
А в безвість піти - стілі відвага.
Де серед трупів лежить ще живий.
Здається, ми це називаєм-повага!